Ми дуже хвилюємось, передаючи в руки книгу про нашу рідну alma mater - Кіровоградсь­ку загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів №26, яка в силу різних обставин змінювала свою назву, свій статус.Школа - це чарівний храм знань, це колиска дитинства і юності всіх випускників. Готуючись до відзначення 70-річного ювілею рідної школи, ми зібрали багато документів , спогадів, фотографій про історію її заснування та славне сьогодення.Наша люба школа незвичайна: в ній є душа. Душа тих, хто кращі роки свого життя віддав улюбленій справі - навчанню дітей; душа тих хто в ній навчався; душа батьків, які прожили разом з дітьми ще одне шкільне життя; душа тих, хто сьогодні не стоїть осторонь шкільних проблем.Можливо, деякі події, факти випали з поля ,нашого зору, про когось не згадали, але ми впевнені, що кожен випускник чи учитель добре пам'ятає цікаві сторінки свого життя.Історія нашої школи починає свій відлік ще в 30-х роках XX століття. Саме тоді було зруй­новано стародавній цвинтар, який знаходився на сучасних вулицях Маланюка, Васнецова, Полтавської та на площі Дружби Народів. Відо­мо, що біля цвинтаря знаходилась Церква Свя­того Петра та Павла, яку було зруйновано ра­дянською владою у 1936 році. На місці церкви зараз стоїть Петропавлівський хрест (біля муні­ципального ринку).Середню школу №26 (стару будівлю) було збудовано з цегли церкви Петра та Павла в 1936 році. Першим директором школи був М.П. Потехін, а першим педагогічним колективом були вчителі: Левінзон Р.П., Шпінева Н.П., Халявко І.Л., Олейников Т.П., БутенкоЕ.І., Федькіна А.О., Яновський Л.С.

    У 1941 році почалась війна. Вчителі йшли на фронт. В період Великої Вітчизняної війни школа перетворилася в офіцерський штаб німецької армії, який знаходився на третьому поверсі, з конюшнями на першому. За роки оку­пації школа була майже повністю зруйнована. Не було ні вікон, ні дверей, ні віконних рам. Від даху залишилося лише кілька крокв. На подвір'ї зяяли ями. Лише після війни наша школа відновилася та знову стала працювати. З великим ентузіазмом учні і вчителі взялися до роботи. Це була нелегка праця, але вона принесла багаті плоди - школа відродилася. Відновився й педа­гогічний колектив, знов почали приймати й на­вчати дітей. Школа стала восьмирічною.У серпні 1944 року було видано постанову Й.В. Сталіна "Про заходи, щодо підвищення якості навчання". В школах було запроваджено випускні екзамени за курс початкової та серед­ньої школи, а іспити на атестат зрілості склада­ли з усіх предметів. Вчителів чекала нелегка праця. Необхідно було запровадити обов'язкове навчання, ліквідувати бездоглядність та безпритульність дітей, створити матеріальну базу на­вчання. Працювати довелось багато, було тяжко, але цікаво і радісно, бо діти тягнулись до знань, багато читали. В школі працювали талановиті, самовіддані люди, сенсом життя яких була робота. Вони мріяли, творили, прагнули відшукати шляхи до дитячих душ.Педагоги вміли не тільки працювати, а й відпочивати. Колонна школи на Першотравневій демонстрації милувала око. Учні і вчителі були організованими, продемонстрували вихованість і дисципліну.В 50-их роках директором школи став Самброс Володимир Іванович. Учасник Великої Вітчизняної війни, гарний організатор. Своєю пове­дінкою показував приклад учителям і учням. Вчителі які в той час працювали: Вірко  Галина Григорівна, Бутенко Лідія Іллівна, Шитря Микола Григорович, Різник Володимир Іванович.У 1957 році школа змінилась. Був зроблений ремонт, і вона набула більш привабливого вигляду, ніж раніше. Отримала шефство над парком Павлика Морозова, і кожен клас мав там свою частку. Учні та вчителі регулярно брали участь у «Зарниці», яка проводилась у Лісопар­ковій. Цей захід був надзвичайно цікавим та за­хоплюючим для всіх учасників. Учні навчалися з понеділка по суботу, але навіть у неділю школа ; не пустувала. Працював клуб «Вихідного дня», в якому проводились різні вогники, змагання, дуже цікаві та популярні.   З 1962 року працював директором школи Пе­тро Дмитрович Єремін. Люди, які його знали, стверджують, що він був надзвичайно строгою та жорсткою людиною. Учні та вчителі боялися йо­го, але дуже поважа­ли. В ті часи школа працювала у дві змі­ни, класи були переповнені, постійно працювала  роздягальня на першому поверсі.

    Були й деякі правила в школі: наприклад, клас, який залишався останнім у школі, спускався у роздягальню для прибирання. Дуже строго ставився директор до учнів, які запізнювалися. Корисним та популярним заходом для школи було збирання металолому, проводились змагання, який клас більше збере металобрухту, переможці отримували призи. На території шко­ли зеленів яблуневий сад, на грядках вирощу­вали квасолю, картоплю, гарбузи... Ці овочі слу­гували матеріалом для фестивалю "Дари осені". Спортсмени школи завжди приймали участь в різних змаганнях, займали призові місця, процвітала художня самодіяльність.

Після Єреміна Петра Дмитровича директором школи став Нестеренко Віталій Михайлович. Учні та вчителі, з якими він працював, зга­дують про його здатність спілкуватися з дітьми та знаходити спільну мову з усіма вчителями, навіть у конфліктних ситуаціях. До нього можна було завжди звернутись за допомогою. За часів, коли він очолював школу, вона знову стала однією з кращих в місті.В 1968-1969 роках відбувається будівництво спортивного залу, який знаходився на подвір'ї школи.В 60-70-х роках в школі працює прекрасний педагогічний колектив.

    На початку 70-х директором стає Паровін Микола Олександрович (1970 - 1978). Педагоги, які працювали за його директорства, стверджу­ють, що це був "чекіст", який дуже відповідально ставився до своїх обов'язків. Він був строгий порядний, надзвичайно пунктуальний. Це була творча людина, Микола Олександрович любив писати вірші.З М.О. Паровіним працювали вчителі: Шокіна Н.Т., Ковальов М.Г., Кузьменко М.П., Поришняк М.М., Жупіна Г.К., Кармазін Є.І., Небесна ТА, Дацька В.В., Шаравара Н.П., Чинченко Р.І., ГребенюкН.І. У вересні 1974 року у школі відкрився клас з російською мовою навчання.80-ті роки були доволі продуктивними для нашої школи. Змінилось багато директорів, багато вчителів пішло зі школи, багато молодих вчителів прийшло. На початку 80-тих при­йшов до школи Ворніков Олександр Денисо­вич, спокійна та цілеспрямована людина.  Вжали за доброту і прямоту. З ним працювали вчителі: ДзюбаА.І., Бєлінська В.Д., Сидорен­ко В.І., Ковальчук О.Г, Тарасенко Н.М., Мусіен-ко В.І., Скрипка Л.Ф., Нестерова Н.С, Виш­ня А.Н., МунтянЛ.Ю., Платонова P.O., Колосо­ва Т.П., Яковлева Л.М., Чубова Г.А. та інші.

    Згодом директором школи стає Рябчун Ан­на Леонтіївна. про її професіоналізм та вміння спілкуватися з дітьми згадують і Зараз. За час директорства Анни Леонтіївни школа просто квітла.  Відбулася велика кількість семінарів та відкритих уроків , проводилися різні розважальні та  навчальні заходи. Велику увагу Анна Леонтіївна приділяла роботі з батьками, давала поради, допомагала у спілкуванні з дітьми. Пильно кон­тролювала вчителів, перевіряла документи, з великою відповідальністю ставилася до своєї роботи. В її роботі була одна особливість: про­водячи урок, вона відчиняла двері кабінету і за­прошувала всіх бажаючих відвідати її урок. Пропрацювала у школі А.Л Рябчун з 1984 по 1986 рік. З нею працювали вчителі: Соло­вей А.Ф., Колесников В.Л., Коваленко Т.М.. Корнієнко Л.А., Шаравара Н.П., Ненакова В.В., Чумаченко Л.М., Соколова В.В., Деренкіна О.Б. та інші.Потім директором школи працювала пре­красна жінка Компанієць Ольга Іванівна. Вчителі зазначають, що це була надзвичайно симпатич­на та приємна жінка. Багато уваги вона приді­ляла молодшій школі, вважала, що жага до навчання формується ще змалечку. Пропрацювала в школі Ольга Іванівна незначний час, але за час її директорства школа отримала велику кі­лькість подяк та похвал.Трохи згодом директором став Вієвський Ві­талій Михайлович. За його керівництва було зроблено ремонт, постелено новий лінолеум, повішені штори, яких раніше не було. Працював він до 1990 року.З цим директором працювали вчителі: КопліковаТ.К., Соколова В.В., Нестерова Н.С, ДьомінаЛ.Є., Міхальська І.А., Коваленко Т.М., Колесников В.Л., Шаравара Н.П.,  Жукова Л.П., Вишняк Н.В., Чумаченко Л.М., ДоценкоЛ.К., Волошина Л.Г.,Волошин В.В., Якимчук А.В., ПрусЗ.К.. Завізіон Н.М., Глинський В.М., Краснюк Т.Н. та інші.З   1990   року   директором школи стає Ануфрієв Віктор Семенович.

   Це випускник КДПІ імені В. Винниченка. Завдяки йому починається будівництво нового ко­рпусу школи а проспекті Комуністичному Пройшовши неабиякі труднощі, Віктор Семенович "побудував" нову споруду, позбавивши бага­тьох незручностей усі майбутні покоління учнів та вчителів.

    Відкриття нової будівлі школи було урочистим. Були присутні багато почесних гостей. Школа отримала в подарунок від Президента України Л. Кучми комп'ютерний клас.

    З 1995 року впроваджується ліцензована діяльність класів за напрямками: поглиблене вивчення англійської мови, історії та права, хімії та біології. У 1996 році школа зустріла своє 60-ліття. Відбулися зустрічі випускників, колишніх праців­ників, зустрічі ветеранів.Пізніше, у 2002 році, було побудовано хіміко-біологічний корпус.

З 2004 року і по сьогоднішній день директором працює прекрасна, енергійна жінка – Ярова Олена Василівна. Їй допомагають заступники директора:   Заремба Т.І., Ткаліч Т.С., Струсинська А.В., Воронов Ю.М.                                                 

З 2000 року в початкових класах розпочато поглиблене вивчення іноземної мови та інфор­матики.Школа завжди славилась своїми спортивними традиціями. Ось уже більше 20 років школа займає призові місця в міських змаганнях з .різних видів спорту, таких як футбол, баскетбол, волейбол та легка атлетика. Засновником спортивних традицій можна вважати вчителя фізич­ного виховання Степанчука С.С., який не один рік присвятив спортивним досягненням учнів нашої школи в 80-ті роки. Гідними продовжува­чами цих традицій стали вчителі фізичного виховання: Глинський В.М., Ульдяков В.В.I, Євтягін М.М.